У пам'ять жертвам Голодомору присвячується...
Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами.
У Воловодівській філії Ковалівської публічної бібліотеки була проведена година спілкування "Партійний план по голоду перевиконано".
Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили, або колективні. Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати.
У Воловодівській філії Ковалівської публічної бібліотеки зібрані спогади очевидців та записані учителькою Магденко Марією Федорівною та її учнями Сарахман Ольгою, Сіроштан Віталієм, Сиротою Олександром, Бачинською Світланою, Ткачук Юлією, Кордонською Мариною. Ось деякі із них.
Згадує Запарнюк Ганна ( 1928 р.н.)
Зима 1933. Зимові сутінки огортають моє село. Темно. Холодно і голодно.
-"Мамо, дайте маленький кусочок хліба." - просимо у мами. Нас у неї троє: два старших брати і я.
-"Спіть, завтра тато прийде."
З горем засинаємо,сон неспокійний від голоду. А ніч така довга. Тато не дістав хліба. Опух весь. Через кілька днів помер. Вмирало дуже багато людей. Через днів 2 - 3 на клячій колгоспній звозили всіх на цвинтар. Сил, щоб викопати глибоку яму не було. Мати, ледве пересуваючись, пішла до Фойди Євлампія просити, щоб викопав яму на батька.
-" Як принесеш, щось кинути в рот то може дійду до цвинтаря і викопаю яму."
Дістала два квашених буряки, потерла, відварила, але з'їла з дітьми. Не мала сил нести Фойді. А тата через три дні перевезли до сільської ями.
Була в мами хусточка гарна, для мене, дівчинки, берегла, але рятувати від голоду нас потрібно було. Взяла мама ту хусточку і пішла в Жорнище, обміняла її на пшоняні висівки. Зварила. Мої брати поїли на голодний шлунок і померли в страшних муках. Я з'їла трохи менше, перемучилась, але залишилась жити тому, що жінка єдиного в селі вчителя, Булейка Володимира, зробила мені промивання шлунку. Залишились ми з мамою вдвох. Була у нас на горищі полова, мама ще не раз її віяла, а весною лободу перетирали, пекли, варили її. Коли мама назбирала колосків із зернятками, спекла щось подібне на хліб, аж тоді дуже стала плакати, приказувати: -"Синочки мої, синочки...Ви ж так просили хлібчика. Не дочекались. Не знайшла я вам хліба. Простіть мені мої милі!"
Згадує Поляк Ксенія Федорівна (1928 р.н.)
В нас були коні, корова. Корову і коня завезли в колгосп, а другого коня залишили. Пізніше забрали і того коня, а нас вигнали з хати (жили в землянці). Хліб забрали весь. Серед зими з голоду помер батько. Мати залишилась з трьома дітьми. Просила їжу в людей, весною шукала в землі коріння, гнилу картоплю, дику моркву. Дожила до колосків. Наїлися. Почалися страшні болі у животі. Мати і сестричка померли через кілька днів. Залишились ми з братом в такий страшний час круглими сиротами.
Згадує Запарнюк Михайло (1927 р.н.)
Голодний був у ті роки завжди, наївся, як забрали в армію аж на Курильські острови. Особливо багато людей вмерло весною, їли лише коріння рослин, колоски і від цього вмирали.
Під час посівної, Рудь Аврам наївся бурякового насіння і помер на другий день. Доходило до канібалізму.
"В моєї бабусі померла уся сім'я: батько Дмитро, мати Катерина, дві сестри, брат. Залишилась вона одна семирічною дитиною. ЇЇ забрали в дитячий будинок, а на дверях хати намалювали серп і молот. Може і тому приказка була: "На хаті серп і молот, а в хаті - смерть і голод".
Отже, ми знаємо, що 1932-1933 роках в Україні був страшний штучно створений голод, під час якого померли мільйони українців. Чого так і називають – Голодомор. Ваші родини теж, мабуть, постраждали від голоду. Розпитайте у батьків, бабусь з дідусями, кого з ваших родичів забрав голодомор. «Сімейні хроніки» - завести зошит з такою назвою. Записати у ньому всіх своїх родичів: живих і тих, хто помер (зазнач дати народження і смерті) – намалюйте родинне дерево. Робіть у зошиті нові цікаві записи про родину. Це буде ваша пам'ять, пам'ять вашої родини. Сімейні хроніки пишуть у всьому світі.
На знак вшанування пам’яті невинних жертв Голодомору у суботу 24 листопада з 16 години приєднуйтесь всією родиною до всеукраїнської акції «Засвіти свічку!»
Завідувач Воловодівської філії Ковалівської публічної бібліотеки
Світлана Сіроштан
