Історична довідка
Ковалівка – одне з найбільших сіл на Немирівщині. Село розташоване у мальовничій гористій місцевості, за 7 км. від райцентру та 45 км від Вінниці.
Історичні джерела згадують про Ковалівку на рубежі XVI-XVIIст. Ковалівка було величезне поселення, що складалося з кількох сіл (Сподахи, Чеколапівка, Яри, Пізамче і Блідки) і становило одне ціле з Немирівським маєтком.
У Ковалівці колись мешкало кільканадцять родин так званих литовських татар – з них кримчаків, що було осіли у Литві та на Поділлі. Вони дотримувались магометанської віри, мали у Ковалівці мечеть і муллу, але рідної мови вже не знали, користуючись польською. Мали прізвища: Скульські, Смульські, Барановичі. Так свідчить польський «Словник географічний» видання 1882року.
«Місцевість, яку займає с. Ковалівка, за словами старожилів, ще на початку XVIIIст. була покрита лісом, через що частини села носять назви: «Дубнікь і Корчівка». Тепер цих лісів нема, а тільки в великих селянських господарствах, в яких розведені гарні фруктові сади, є багато старих лісових дерев. Розповідають старожили, що місцевість, яку займає тепер с. Ковалівка, була покрита лісом, який належав графу Потоцькому. В минулому столітті (XVIII) граф Потоцький побудував в лісі в семи верстах від Немирова палац, а поблизу палацу поселив циганів-ковалів для господарських робіт. Ці цигани були перші поселенці Ковалівки і від них село отримало свою назву».
Свідчення людей говорять, що в 1770 році побудований був в Ковалівці перший православний храм, який проіснував до 1860 року. Храм цей був дерев’яний, трьох купольний на камінному підмурку на честь Покрови Божої Матері. В 1860 році був побудований, за гроші поміщика Ковалівки графа Болеслава Потоцького, новий храм . В новий храм був перенесений іконостас із старої церкви, тільки трохи оновлений на гроші прихожан. Із священників Ковалівки слід згадати про Аксентія Янковського, який тут служив 48 років. До 1883 року в приході існувала церковна школа; 1 жовтня 1883 року тут відкрито міністерське однокласне училище.
Ковалівка в XVIII-XIX століттях належала Потоцьким. Вінцент Потоцький завіз до Ковалівки найкращі на той час сорти фруктів з усієї Європи. Крім двоповерхового маєтку,навкруги був закладений розкішний сад і оранжерея .
Історик Люсьєн у своїй книзі пише: «1793 р. Ковалівка має дуже гарне і зручне для життя розміщення, вона лежить в прекрасній долині, оточеній лугами, на яких пасуться численні табуни турецьких, арабських, англійських коней, далі скільки глянеш оком величезні хлібні поля. Посеред річки, яка розсікає парк, острів, засаджений березами, дубами, тополями, красиві алеї ведуть до великого дубового гаю».
На одному із ставків – «Кемпа» затишний острівець, яких-небудь сто кроків по окружності, взимку і влітку вквітчаний барвінком. «Кемп» в перекладі з польської мови означає острів. Острів – прикраса парку. Він береже таємницю, до якої прикута увага дослідників з різних куточків світу уже більш як 200 років. А скромному острівцю випала така незвичайна поважна честь. Тут похований Джон Говард, англійський лікар-філантроп, який помер в Херсоні у 1790 році.
З кінця XVIII століття Ковалівка входить до складу Російської імперії (з 1922 року СРСР) і відносилась до Рубанської волості Брацлавського повіту Подільської губернії. В 1923 р. – входить до Обіднянського району. В 1923 році в Ковалівці створено дві сільські ради Хвостовецьку і Яранську. 17 червня 1925 р. - с.Ковалівку було віднесено до Немирівського району від Обіднянського району. В 1870 році засновано цукровий завод, який носив назву «Ковалівсько-Строганівський». Сучасні житлові поселення по вулиці Заводській носили назву селище ім. Молотова.
В 1920 р. відкрили єдину трудову школу на базі заснованої 1918 році вищої початкової школи. До 1934 року школа іменувалась «Яранська фабрично-заводська семирічка». На 1 вересня 1934 року в перший 8-й клас середньої було набрано 32 учні. В Немирівському районі це була друга середня школа. В 1935-36 роках побудовано нову двоповерхову школу. В 1937 році був перший випуск 10 класу.
В 1924 р. в с. Ковалівка Немирівського району було створено с/г кооперативне товариство «Золотий сніп». В 1929 році в с. Хвостівці засновано колгосп «Перемога». Згодом було утворено в с. Яри – колгосп «Нове життя»; в с. Вергіївка – колгосп «Серп і молот»; в с. Межигірка – колгосп ім. Шевченка, в с. Блідки також ім. Шевченка та с. Дубинка – «Ленінський шлях».
20 липня 1941 року частини і підрозділи 125-піхотної дивізії 52 армійського корпусу німецького вермахту захопили Хвостівці, Яри, Молотівський цукрозавод. Для залякування, насильства, грабувань був створений так званий «уряд порядку» в складі управління, жандармеріі, щуцполіції, кримінальної поліції.
В роки Другої світової війни в селі діяла підпільні групи в с. Яри, с. Хвостівці, с. Головеньки, територія цукрозаводу.
Значну кількість селян було вивезено на примусові роботи в Німеччину: с. Блідки 13 чол., с. Головеньки 64 чол., с. Потоки 57 чол., с. Чеколапівка і с. Сподахи 44 чол., с. Хвостівці і с. Вергіївка 81 чол., с. Яри 94 чол.
В березні 1944 року воїни 133–ї стрілецької дивізії 40–ї армії 2-го Українського фронту, переборюючи жорстокий опір ворога, остаточно визволили районний центр м.Немирів із залізничною станцією, населені пункт Блідки, Вергіївку, Межигірку, Молотівський цукрозавод , Сподахи, залізничну станцію Фердинандівку, Чеколапівку, Яри. На території с. Ковалівка є військові поховання: с. Дубинка поховано 19 воїнів визволителі; с. Яри, с. Вергіївка поховано підпільників; с. Блідки поховано два невідомих солдата.
25 червня 1965 року прийнято постанову «Про об’єднання с. Хвостівці і с. Яри в один населений пункт – село Ковалівку і сільрада отримала назву Ковалівська».
До 7 березня 1923 року Сподахи — село Рубанської волості Брацлавського повіту Подільської губернії. З 7 березня 1923 року стало частиною Обіднянського району Вінницької округи. З 17 червня 1925 року після розформування Обіднянського району перейшло до складу Немирівського району. У Чеколапівці в 1927—1928 рр. створено колгосп ім. Жовтня. Садиба колгоспу і контора знаходились на околиці села неподалік від залізничної станції Фердинандівка. Під час так званої «хлібозаготівлі» померло дуже багато людей, додали біди і німецько-радянська війна, молодь масово повиїжджала у Вінницю. У 1957 році Чеколапівку приєднали до Сподахів.
По обидва боки невеличкої річки Сібок, що тече з заходу на схід, розташоване село Воловодівка.
Дати заснування села точно не відомо, але є документи, які свідчать про те, що дана місцевість почала заселятись в кінці ХVІІІ століття виселенцями з села Ковалівки. Родючі землі приваблювали сюди поселенців.
В кінці ХVІІІ століття тут був степ. Воловодівчани розводили багато худоби, продавали волів, тому є така версія, що назва села походить від слів «водити воли» - Воловодівка.
Починаючи з 1865 року в селі була церковно-приходська школа.
У 1888 році було побудовано за кошти Земства типову школу, яка проіснувала до 1975 року.
У 1929 року на території села створено 3 (три) колгоспи які відносилися до Вороновицького району.
У важкі роки війни на території населеного пункту діяло підпілля учасники партизанського загону «За батьківщину» - в Шабелянському лісі. Остаточно визволене село від загарбників було 15.03.1944 року.
В період з 1969 р. до 1971 р. до села було збудовано дорогу з твердим покриттям.
Сучасна школа побудована у 1975 році.
Достовірно ніхто не знає, коли саме було засноване село Головеньки. Неподалік від села виявлено поселення трипільської культури. В історичних книгах вказано, що село почало існувати з другої половини ХІХ століття. А з церковних джерел ще в 1790 роках був заснований хутір Головенки на честь козака Головенка.
У 1889 році у селі було засновано першу школу грамоти.
Територія с. Головеньки займає велику площу 1700 га. На даний час на території сільської ради проживає понад 400 жителів. У селі функціонує ФАП, бібліотека, приймальня старости села, також на території села та за її межами здійснюють свою діяльність фермерські господарства, які і допомагають органам місцевого самоврядування у розвитку села.
Село Обідне розташоване в північній частині Ковалівської сільської об’єднаної громади на стику трьох районів Вінницького, Липовецького та Немирівського.
В південній частині с. Обідного проходить газопровід та лінія електропередач, напругою 750 кВт.
На території села проживає близько 300 сімей. Населення складає приблизно 550 чоловік.
У селі функціонує ФАП, будинок культури, приймальня старости села, також на території села та за її межами здійснюють свою діяльність фермерські господарства які і допомагають органам місцевого самоврядування у розвитку села Обідне.
